Я за життя боротися не вмію,
Приходить скрута – руки мої долі.
Душа переживаннями рясніє,
Та мліє часом від тривог і болю.
Невже така слабка моя натура,
Що навіть невеликі перешкоди
Здаються їй страшним високим муром,
Що став кордоном на життєвих сходах?!
Сама малюю відчаю картини,
А потім їх із вірой споглядаю.
Мабуть ще не було такої днини
В якій би не казала, що чекаю...
Чекаю на кінець шляху земного,
На перехід у інший світ та край...
Та я живу ще досі – не вмираю,
Поки можливий в серці тільки Рай.
Таке ось тут у світі існування,
Забарвлене легенькою тугою.
Без відповіді де в чім сподівання
Та головне, що Спас завжди зі мною.
Минеться все... Земне все тимчасове,
А значить тимчасові біль і відчай.
Там в просторі небес чекає нове,
Яке невпинно вабить дух та кличе.
Ось там уже і буде відпочинок,
Здійсниться заповітна щира мрія,
Що переможе всі земні причини,
Тримаюсь я давно за цю надію!