Вгамуй мій біль, розвій мою печаль,
Заговори мою безмежну тугу...
Твої вуста... чому вони мовчать?..
Твоє мовчання гірше ніж наруга.
У тиші цій відлуння самоти,
І сумніви, і докори сумління
Змішались... Недописані листи
Перетворились на примарні сновидіння.
Ранкова кава з присмаком журби
І за вікном світанок чорно-білий...
Ми так ховалися з тобою від юрби,
Що в тій юрбі самі себе згубили.