Приховати дефекти під ковдрою – таки не просто.
Бо ввесь час загортається край,
Забираючи з тіла усе, залишаючи лиш наготу.
Поступово із кожної ділянки, що відкриваєш.
Кануть в Лету обіцянки, ще вчора дані, забуваючи тепло й доброту.
Мабуть, так відкривались Америки.
Саме так прибували Магеллани й Васко да Гами.
Розкриваючи знаки, символіку, палітри і гамми.
А далеко позаду чекали на них європейські дами.
З граціозністю зебр і шиями тибетських лам.
З генотипом не склалось. Зате складалось з рабами.
У цих істеричних світських мадам.
Приховати що-небудь при денному світлі – складно.
Бо ж не щадить ранкове проміння ні вікон, ні штор, ні рам.
І все те, що ще в темряві ночі було привабливо-звабним
Потребує пояснень, логічності, великих словесних затрат,
Щоб потім не було скандалів і підсумків типу: «дегенерат».
Аргументи стають вітряками, «делов то невпроворот»,
Не справиться й Дон Кіхот.
Сходивши ліворуч, по вулиці червоних вогнів,
І з славетного Дон Жуана визирає замучений «мартовский кот».
І гріхів не замолиш в соборах й старечих храмах.
Ну хіба що у Нотр Дамі, Квазімодо теж ще той був «урод».
А тут же - під шкірою, в мозку – горби, гематоми і шрами.
Хоч зовнішність звабна – можна й на показ мод.
Приховати найважче, мабуть, не сліди, і не тіні,
Не подряпини, схвильовані погляди, і не ноти парфумів,
З цим все – просто, одяг – в пральню, себе – у вбиральню,
Емоційні блокади, і подьоргує у сонячному сплетінні.
Головне - говорити чітко і ясно. Констатація –все нормально.
До найменших таки деталей шифрування чудове -похвально.
Обійшлося без галасу, звинувачень й гелготання
Ані сцен, ні трагедій, ні навіть найменшого докору.
Але вся увертюра – маневри лише візуальні.
Бо давно вже скінчився Рух опору.
Все банально й сюжетно, без ноти страждань.
Так зазвичай трапляється з тими, хто втратив опору.
І варіантів не так вже й багато –піти за вином у «Фору»,
Й скористатись сусідським штопором,
Або ж взяти квиток на оперу, або ж внести в зміни в декор,
Непогана шоу-програма. І такий недосконалий актор.