Услід вони не чують прикрих слів,
не розрізняють вуличного шуму,
не знаються на тому ремеслі,
що нотами озвучує задуму.
Проймаються теплом руки в руці,
очима промовляючи і жестом,
і більше розуміються у цім,
ніж дириґента паличка з оркестром.
В околі безголосому – самі.
Слова перебираючи на пальцях,
вони для нас незрозумілий зміст
виважують в долоні, як на шальці.
І тиша має запах, колір, смак...
закохана, блаженна і всечасна,
ніщо в ній не озвучено, однак
ти дивишся – і бачиш тихе щастя.