Ті вечори такі сумні, такі нудні… Чого чекати?
Я наче свічка без вогню… Ліхтарне око жовтувате
Все роздивляється крізь скло, та не позичить навіть світла…
Мовчу, а дум – на сто голів, та відчуваю, що безплідна…
Папір порожній… Кілька слів пишу-стираю… Чи потрібні?
Без них – вільніше, бо вони – рибальські сіті. Наче риби,
Ми потрапляємо в полон, на стіл комусь і без приправи,
З'їдять за так, хоч золоту, а то й простеньку, неяскраву…
Луску втрачаю і мовчу… Хапаю кисень – буду жити!
Зловив і дивиться чомусь: яка я є, напевно ситий…
Та у акваріум, за скло, на все готове – відпускає,
Тепер у рибки – щастя дня, бо допливла вона до раю…
Ліхтар сміється: я – пишу? Ловись, ловись мала й велика!
Папір чорніє, та ніхто не прислухається до крика!
Зірками сипле ніч луску і прикрашає нею хату,
В якій пряде до вірша вірш та - золота… Чого чекати?!
(6.04.16)
Перевод Светланы Груздевой (слегка вольный) -
http://www.stihi.ru/2016/05/18/1596
Чего тут можно ожидать?!.. печалью ночь полна при этом.…
Я словно свечка без огня… фонарный глаз, что желтоват,
Хоть видит всё через стекло, не одолжит ни капли света …
Молчу, и дум – на сто голов… но я – бесплодный автомат…
Чиста бумага…пару слов пишу…не высеяв отавы.
Без них свободнее: они – сетей рыбацких перемёт.
Мы попадаем чаще в плен на стол кому-то, без приправы.
Съедят за так, хоть золотой, а хоть простейшей – прямо в рот…
Молчу, теряя чешую…но с кислородом буду жить я!
Поймал и смотрит на меня, наверно, сыт…почти пою!
И вот – в аквариум, в стекло, на всё готовое в корыте…
Теперь у рыбки – счастье дня: должно быть, – думаю, – в раю.
Фонарь смеётся: я – пишу?.. ловись же, малая, большая!
И лист чернеет, но никто не слышит сдавленный мой крик.
Ночь сыплет звёздную лузгу и ею хату украшает,
И в ней прядёт стих за стихом: что ж, золотой поймала миг!..