***
Анатолію Перерві
Отам село, мої отам пенати,
Мого дитинства стежечка крута.
Хатинка рідна, звісно, не палати,
Та серце калатає, калата…
Я все зумів і кваплюся додому,
Бо на круги своя вертати час.
Успішному і вже немолодому
Так маминих слідів не вистача.
І стежечки, що кличе знов до хати,
І річечки між верб і осоки,
Що кануло, чого й не упрохати –
Усе забрали назавжди роки.
Із літ спішить оновлена дорога,
І зустрічає вербами село.
А хвіртка рипне, наче скаже строго:
Чого ж тебе так довго не було?
14.04.2016.