допоки
перехрестя наших доріг зіткалися двічі.
і двічі, як вперше,
і двічі - це не випадково, але досить спонтанно,
водночас,
трохи невпевнено, але стрімко, як фейерверк, в новорічну ніч.
як проба золота чи срібла в пустому ломбарді наших думок;
наших залів очікування, у яких переповнені трамваї та тролейбуси не гають марно хвилин,
а в наших очах-витринах,
напевно, палають зорі,
доречі, яскравіші за нічні, що на небі.
поза кадром "не треба, більше не треба"
і врешті без ТЕБЕ
я відмовляюсь від себе
ехом лунає: від. себе.
а кінечні зупинки, великі вокзали, переповнені перони
вагони,
що везуть до якоїсь мрії,
по артерії
всього міста,
наче навмисно
пересікають, зіткають, палають
яскравими спалахами
спільних
спогадів та сновидіннь.
14 березня, 2016