Холодним подихом зими
змело, як пил, останні сили
і паморозь, мов оксамит
навколо все собою вкрила.
Посеред снігу й льоду квітка -
одна в безмежнім полі.
Мороз скував з води їй клітку,
проте вона на волі.
Безжальні віють хуртовини.
Хто визволить з полону милу?
Немає в тім її провини,
що пелюстки давно змарніли.
Густішим сніг стає лапатий -
мов сажа сиве небо:
так холоду чомусь багато,
коли його не треба.
Посеред льоду й снігу квітка,
а сонце маревом по небокраю...
Де та весна? Чекати звідки?
- Ніхто цього не знає.