Одного разу на зупинці,
На станції серед полів,
Сиділи, немов у сиротинці,
Десятків безліч хлопчаків.
А перед ними і позаду
Камази, танки й БТР.
Вони страждають всі за зраду.
І в кожнім оселився мушкетер.
Вони всі їхали на бійню,
Немов непотріб, сучий скот!
Осточортіли їм ці війни!
Їх вже зістарив гніт турбот.
І, безумовно, всі вони герої.
Хоч безіменні, або навпаки.
Хоч голорукі, хоч носії зброї,
Бо всі вони - відважні козаки!
Як жаль, що хтось не вернеться додому.
Як жаль, що їдуть з заходу на схід.
Як жаль, що більше не відчує втому
Юнак, що, років через сорок, став би дід.
Таких смертей було і буде
Ще, мабуть, дуже довго... Жаль...
Людьми давайте залишатись, люди!
Не розбивайте цей крихкий кришталь...