Життя, як воно є, буває різним,
Не знаємо спіткає чим воно,
Чи сонечком, чи шквалом вітру грізним,
А нам приймати треба все одно.
Я розповім вам випадок життєвий,
Що трапився зі мною у сім'ї,
Все відбувалося в ночі, миттєво,
Там рідні всі задіяні мої.
Я прилягла на ліжко, біль сердечна
Грудну клітину стиснула мою,
Цей приступ мені здався небезпечним,
Втрачала силу швидко я свою.
Вже чоловік хотів "швидку" покликать,
А в мене всі думки "про перехід".
І розпач до душі прийшов великий,
З дітками попрощатись було слід.
І в ніч глибоку пробудив їх тато,
Щоб я могла звернутися до них...
Волали всі та плакали багато,
Мій стан тяжкий так шокував усіх.
Але доньки найменшої не було,
Її не стали пожалів, будити,
А я в душі неспокій в тім відчула,
Та вже не мала сили говорити.
І ледве мовив: Ле... усі побігли
Молодшу Лесю кликати хутчіш.
Вона тільки прокинутися встигла,
А скрізь волання: мамо, не облиш!...
Дитина моя впала на коліна
Та рученята вгору підняла.
Полинула молитва в Небо сильна,
На інших мовах вся вона була.
І в цей момент хвороба відступила,
Мені ставало краще кожну мить.
Торкнулася до серця Божа сила,
Щоб неміч побороти та зцілить.
А потім, згодом показав видіння
Господь у всемогутності Своїй.
Я бачила знайому вже картину
Хвороба... розпач у сім'ї моїй.
А поряд наймолодша на колінах
До Бога ручки вгору підніма.
Вона тоді молилася єдина,
Ніхто у шоковому стані сил не мав.
І чую голос Божий, що промовив:
Я отрока молитву ту прийняв,
Хоча забрать тебе вже був готовий,
Але дитя почув і час ще дав!..