Єдина моя, непізнана,
Благаю, пробач мені!
В тобі я був необізнаний,
Боявся повірить собі.
Страшився тобі зізнатися,
Від тебе й себе втікав -
Та пізно молити пробачення,
Лише від болю кричать.
Кохана, моя єдиная,
У неба прошу - Повернись!
Життя таке швидкоплиннеє,
Іще хоч на мить посміхнись.
Чому був таким необачним я,
Що втратив кохання своє?!..
Життя моє втратило значення,
Воно без тебе пусте...
Кохана моя! Непізнана!
Пробач, що тебе не зберіг...
Зізнання закінчилось тризною,
Щасливий тебе Там зустрів...
(Вистава "Непізнані" театру Михайла Мельника "Крик" досі живить мою душу...
http://theater-krik.com/?p=1341)