Однак, твій подих дороще вітру,
мені на весні, майже літнього.
Я не дарма бродила по світі,
жорстокому світі, шукаючи тебе.
Я чомусь і не злякалася мороку
холодного, безпросвітнього.
Бо десь в тобі, я відчувала,
жевріє часточка мене.
Та частинка, яка так жадає волі,
що запапалить на шляху всю планету,
Поглине сяйвом морок, що так далеко
засів на дні душі.
І залуна на весь світ про вітер
і наше кохання сонета.
І теплі, довгожданні підуть
перші весняні дощі.