ВІН не читає моїх рядків…
Він не читає моїх рядків…
А я молитись його благаю,
В душі надривний почувши спів,
Чужому горю під ніж лягаю
Щитом глибоких душевних слів…
Він – не читає моїх рядків.
Поміж чужого – своє шукає,
У низці сірих похмурих днів
Виттям самотнім себе карає,
Відчувши поклик своїх вовків…
Відчувши поклик своїх вовків –
Ми все крізь призму душі сприймаєм.
Тепла випрошуєм – жебраки,
Торкань та дотиків – вимагаєм
В часи взаємності нетривкі…
І, підійнявши угору ніс,
Ми запах ловим, один-єдиний…
Тієї, справжньої половини,
Яку ховає прадавній ліс.
ID: 650796
11.03.2016