на гірких зустрічах, що пахли ртуттю та апельсинами,
коли час вимикався і ставав порожнечею,
вона сиділа мовчки, здавалась навпрочуд зимною,
хотіла зостатися, рятувалась сном та втечею.
нічого не варте нічого, бо все навкруги - тиша,
бо простір замикається у її заповнених книжних полицях.
вона сидить мовчки, а слово за словом густішає,
набирають оберти клятви в брехнею обдертих каплицях.
І кожен, хто навмання бере бездумно її за руку,
не вбачаючи в цьому нічого важливого і, тим паче, вічного,
заповнює світ, той, що згодом буде лиш згустком та маревом,
спустошує заново, повертаючи світ до звичного.
бо кожен, хто сниться чи, принаймі, знаходиться поруч
є спасінням і водночас лиш порожнечею.
ти стоїш дуже поряд. так поряд, що навіть ліворуч
від тремтіння серця розбивається глиняний глечик.
навіть сутінки серед ранку мов прийшли насилу, навмисно.
відчуття, коли тонкий струм поселяється на кінчиках пальців,
хоч вони ще й не зімкнулись. знаєш, мов серед стрімкого вальсу
зупиняється раптово музика. і завжди не вистачає лиш подиху.
для того, щоб доторкнутися, завжди дуже мало кисню.
15.03.2016