Багато літ уже минуло,
Як ти покинула цей світ.
Онуки виросли вже, мамо,
Змінили правнуки наш рід.
Ростуть красуні правнучата,
Життя змінилося давно,
Тебе я згадую і брата,
Й сумую, мамо, заодно.
Що літ минулих не вернути,
А заодно й твого тепла,
Себе щасливим ще відчути,
Та мить короткою була.
Вона із згадкою приходить,
Дитинство, юність і село,
Як по оселі мама ходить,
І поглядає у вікно.
Ти піклувалася за нами,
Бажала щастя і добра,
Зажди пишалася синами,
Такою, мамо, ти була.
Життя матусю не зламало,
Вона жила задля синів.
В любові ми повиростали,
Й пішли дорогами світів.
Тепер моя, матусю, черга,
Вже піклуватись за синів,
А заодно й онучкам треба,
Увага й ласка від дідів.
Піклуюся, як ти за нами,
Тепер я батько і дідусь,
Пишаюся онучками, синами,
Як ти, матусю, теж колись.
Співучою була душа у тебе,
Ти любила співати пісні.
Тепер вона лише із неба,
Усміхається ніжно мені.
Від цього світлішає небо,
В промінні сонця виграє.
Про маму згадувати треба,
Поки нам Бог це надає.