Україна, ти як мати і в моїй душі – одна!
Край стежини білі хати, та блакить озер сумна…
Той блакиттю, мов очами дивишся на білий світ
Та чому сумна піснями? Скільки, нене, тобі літ?
Чарівна вишневим цвітом і жнивами чарівна!
Молода. І взимку, й літом, - ти прекрасна мов весна!
Не сумуй, хай ясні зорі скрасять сутінок тяжбу.
Буде щастя на подвір'ї! Ти забудеш про журбу.
1989 год. P.S. Старшему сыну нужно было в школу выучить стихи об Украине.
Сказал вечером. Время позднее - библиотеки не работали уже, да и далеко ехать в город было. Написала, что на душе было! Прошло 27 лет! А на душе - тоже самое...
Обида за родной сердцу край! Занедбаний, занехаяний , але такий рідний.