Вночі біля погосту,мов примара,
у білій сукні дівчина стояла.
І плач її немов виття вовчиці,
що свого вовка втративши страждала.
Лиш птахи на той плач відповідали,
та на могилах похилились квіти.
Коли настав світанок лишень вітер
гіллям хитав,ганяв по небу хмари.