Гудит огонь - веселый сатана,
он с шумом вырывается из печи...
А я припала лбом к стеклу окна,
и грусть меня опять берет за плечи.
Ушла туда, куда глаза глядят -
и от тебя я вновь ищу спасения.
И мысли - пара диких голубят,
в полях, в лесах, у синего строения.
Сама сбежала, где снега и глушь,
чтоб обрести душевного покоя.
И вот нашла - лишь горькую печаль .
И пью, как брагу, небродившую..Пустое..
И жду… Вот будет.. Чудо из чудес….
Читаю ночь как колдовскую книгу.
Ведь для любви не нужно адресов
найдешь без них в глуши далекой схиму..
И отплываю в темноте стекла
В холодный вечер в кризисе насмешек
И спит в печи веселый сатана,
уткнулся жаром в лапы головешек.
И так до самых синих зоряниц,
И до рассветных поездов отчания -
к безмерности, где прячутся зрачки,
И ширится тревожно ожидание...
Гуде вогонь – веселий сатана,
Гуде вогонь – веселий сатана,
червоним реготом вихоплюється з печі…
А я чолом припала до вікна,
і смуток мій бере мене за плечі.
Сама пішла світ за очі – аби
знайти від тебе крихту порятунку.
Мої думки, як дикі голуби,
в полях шукали синього притулку.
Сама втекла в сніги, у глухомань,
щоб віднайти душевну рівновагу.
І віднайшла – гірку печаль світань.
І п'ю, немов невиброджену брагу.
І жду якогось чуда із чудес.
Читаю ніч, немов би чорну книгу.
Якщо кохаєш – знайдеш без адрес
оцю хатину за морями снігу.
І відпливаю поночі одна
на кризі шибки у холодний вечір.
І спить в печі веселий сатана,
уткнувся жаром в лапи головешок.
І так до самих синіх зоряниць,
до світанкових поїздів ячання –
до безміру, як в темряві зіниці,
тривожно шириться чекання…