За мить душа німа й немає світла.
Шукаєш в темоноті той знак.
Щоб вічним пламенем горіти,
щоб знятись в небо, наче птах.
Осліпші очі вже не бачать зорі,
в руках тримаєш залишки вина.
І все частіше стінам ти говориш:
-"Навколо люди...а я знов сама".
Твій вечір з книгою біля вогню,
мовчить падлюка телефон.
Ти заліковуєш свою,
забуту і стару любов.
В кімнаті звуки від Шопену,
в тобі пожежа й все горить.
Ти цього смутку наречена.
Ти мабуть любиш, коли так болить.
Ти зблідла мила...більше посміхайся.
Облиш усі свої думки.
Ніколи у минуле не вертайся,
Ніколи! Чуєш! Залиши...
За мить душа німа й немає світла,
за мить руйнується твій світ.
Ти звикла вже сама лейдитіти,
тому не бійся пташко в політ.