Весна ще не прийшла, а я вже мрію,
Як буду сонце ранком зустрічати,
Коли проміння не пече, а гріє
І може серце де чому навчати.
Якщо не спиш, якщо шукаєш Бога,
Свідомістю злітаючи в блакить,
Щоб на прийомі побувати в Нього,
Солодку пережити в тому мить.
Струмочки сніжні напувають землю,
Щоб паросткам зеленим прорости…
Від себе смуток зовсім відокремлю,
Щоб радістю усім відповісти.
Весна-красуня стала на порозі
Та стукає соромлячись в наш край,
Раніш до нас ввійти дівчина в змозі,
Але Господь говорить: зачекай!..
Нехай ще люди трохи відпочинуть –
Бо суєта суєт всіх поглина…
Ще встигнуть у тепло твоє поринуть,
Така людини доля є земна.
Я слухаю слова ці й розумію,
Що є недосконалою сама…
Себе спиняти де в чому не вмію
І гальм у терміновості нема.
У Бога ж все завжди буває вчасно,
Не спізнюється Він і не спішить.
Все досконало робить і прекрасно,
А я ось так не можу ще чинить.
Та весну все одно чекати буду,
Повернення птахів у рідний край,
Що заспівають пісню гарну всюди,
І я потраплю знов в весняний рай.