Львівська бруківка пахне дощами.
Сотнею ніг, автомобільними шинами.
Сміхом закоханих,
галасливими дітлахами.
Проведеними у кав'ярнях годинами,
Таємничістю, вітражами й вітринами.
Навпростець,
старими, як світ, манівцями,
Вечорами,
коли засинають портрети
Й не чути соло раритетних кларнетів,
старий годинникар зітхає і йде на спочинок.
Затихають звуки органу.
Де-не-де видно тінь силуетів простодушних міщанок,
Що зійшли із сторінок Мольєра,
І шляхетних в беретах панянок,
Роботяг, лихварів, зброярів і естетів.
Місто спить.
Щоб зустріти невдовзі ранок.
Чути дзенькіт порожніх склянок
У зАтишних глибинах пабів. Сонний погляд дівчат-барист.
В Стрийськім парку на різьбленій лавці
Курить люльку мрійливий артист.
Сплять в депо невгамовні трамваї.
Крізь туманний примарний серпанок
Відблиск місяця стріне світанок.
Леви вірно пильнують брами.
Сивий майстер відкриє фіранки
Й шкутильгатиме тихо на ганок,
До роботи зібравши приладдя.
В місті Лева світає.
Ранок.