Розшумілися вже верби,
У чеканні перемін.
Уже яснішає і небо,
Наприкінці лютневих днів.
Зима відступати не хоче,
Весни стримує ходу.
Холодить бруньки щоночі,
І залякує вербу.
Над ставом явір нахилився,
На зиму гнівиться, скрипить,
Що не дає вона зміниться,
На краще вербам у цю мить.
Весну уже не зупинити,
Зима відступить на кінець,
Бруньки розпустяться налиті,
І стануть верби під вінець.
Зазеленіють вони рясно,
І листям тихо зашумлять,
Розбудять явір передчасно,
Не даючи йому постать.
На верби дивиться роками,
Із ними явір молодів,
Вони красою дивували,
Він в ці хвилини не скрипів.