Чи то у сні, чи наяву
Пірнаю я на глибину
Життєвих сенсів, щоб зуміти
Всі ті причини зрозуміти,
Через які я ще живу -
Лягаю вдень, вночі встаю.
Вони саму можуть лишити
Стареньку матір, ну а діти
По світу теж самі підуть,
Та того щастя не знайдуть,
Покинуті десь при дорозі,
На ноги звестися не в змозі,
Бо по ногах щасливі б’ють.
Ті, що дорогою ідуть.
У них є все: сім’я, вершина,
Красиве хутро, не тканина
Ціна якій – чиєсь життя.
Ні, не людське. Життя песця,
А може норки чи лисиці.
Отак ідуть ці блідолиці
І на покинутих плюють.
Когось з нудьги ще й осміють,
Комусь жбурнуть каміння в скроню
Й залишивши без батька доню,
Спокійно сядуть пити чай.
Хто з серцем, той сплакне нехай,
Та швидко та журба пройде,
Він далі з іншими піде.
Ну а я поки ще встаю
Чи то у сні, чи наяву.