У п'ятій ранку на підвіконні
Сиджу, чекаю рожевість сонця...
Іще в сорочці та напівсонна,
А чашка кави вже на долоньці...
Дивлюсь у темінь, бо лютий - сірий,
І сніжно-білу не стелить постіль...
Ніч утікає від сходу звіром,
Десь там далеко кубло намостить...
Тепло від кави іде по тілу...
Чи ти так само п'єш напій, мрієш?
Шукаю погляд зірок несміло,
А бачу очі страшного Вія.
Чом не твої? З них проміння ллється
Та проникає у ніжну душу,
Лягає котиком, нявка в серці...
Я розквітаю немов би ружа...
Що не намрієш на підвіконні...
А ранок довгий! І сна - немає!
Ми не зустрінемося ніколи,
Бо ти не поряд - в чужому краї...
Перевод Светланы Груздевой:
http://www.stihi.ru/2017/03/25/11852
В часу я в пятом на подоконник
Усядусь, розовый свет бездонный
– полуодетой и полусонной–
Ждать… кофе теплится на ладони...
Гляжу я в темень: февраль ведь серый –
Постель лебяжью он не взбивает…
Ночь убегает с востока зверем,
Далече где-то гнездо свивает…
Тепло от кофе идёт по телу…
А ты? Вот так же от кофе млеешь?
Ищу я взгляд твой средь звёзд несмело,
А вижу очи, что нет страшнее...
Жаль, не твои, чьи лучи сильнее
Проникнуть в душу желают паве,
Мяучат котиком Дульсинее...
Я расцветаю светло, как мальва…
Что подоконник навеет дамам?..
Да, утро долгое одиноко…
Как жаль, не встретимся никогда мы:
Ведь ты не рядом – в краю далёком…