Тихий вечір лютневий, сама
Я знаходжуся зараз в кімнаті,
Крім годинника – інших нема,
Хто б розмову повів тут на варті.
Мої сили згасають щодня,
А я вірити цьому не хочу…
Та всі немочі наче рідня
Завжди поряд зі мной проти ночі.
Серце б’ється здається ледь-ледь
Й відраховує дні та години,
Коли ґрунт вже з під ніг піде геть,
А душа в блакить неба полине.
Не самотня я, Боже, Ти є
І підтримуєш мить життя кожну,
Щоб не згасло бажання моє
До Христа стати в діях тотожной.
Неміч плоті у владі Твоїй,
Проти неї не можу змагатись…
Ось тому і несу тягар свій,
Щоб до Вічності серцем дістатись.
Нехай відчай не зломить мій дух,
Хоч не легко прийняти скорботи…
Та втішання сприймає все ж слух,
І є рішення в Тебе турботам.