Як плакала душа моя тоді,
Коли Твою любов в собі відчула!..
Здається я ходила по воді
І ангельські пісні у серці чула.
Ставало світло-світло і тепло
По всьому тілу ніжно розливалось…
Спасіння так і прощення прийшло
І брама в Небо синє відкривалась.
Як птаха полетіла б в височінь,
В ту мить земля чужою зовсім стала…
Та ще чекала долю далечінь,
Залишитись я ще в цім світі мала.
Та ніч травнева зорями з небес
В віконечко стареньке зазирнула.
Поділися тривоги мої десь,
Тебе я перший раз, Ісус, почула.
Яке то щастя!.. Тут замало слів,
Щоб почуття ці дивні передати…
Я вірю, що Ти Сам того хотів
Мене з тієї прірви вже забрати.
Вклоняюся Тобі, Тобі молюсь,
Вузька дорога стелеться на гору…
На ній буває падаю, та вчусь
Я все ж долати пережитків пору.
Моє Ти щастя! Мій найкращий день,
Який ніколи, вірю, не скінчиться,
Даруючи ще віршів та пісень
В яких душа чиясь благословиться!