Знов милість є оновлена Твоя,
Прокинулася – сонце зустрічає
І кожного теплом благословляє,
Щоб тішилась в промінні вся земля.
Я руки свої вгору підійму,
Хоч я не пташка та злетіти хочу
І дивляться у небо мої очі
На світло, залишаючи пітьму.
Лікуюся у сонячнім теплі,
Мені так добре, вітер тихо віє,
А серце благодаті цій радіє,
Що Ти згори пролитися звелів.
Позаду усіх клопотів багаж,
Я не піду від Тебе вже нікуди,
Нехай нелегко у дорозі буде,
Але Ти є мій Віковічний Страж.
Свою увагу більше приверну
До того, що мене у Небо кличе,
Яке перлиной світиться велично,
Пробуджуючи у думках весну.