Загубленi тiнi

               
В темряві, у вузькому тунелі,
Крізь залізні широкі двері,
Зникають під землю невидимі тіні.
Ступаючи крок за кроком ,по кам’яній плиті,
Вони залишають лише свої відбитки,
В яких написано:« Осуджені назавжди».
З усіх сторін, на них дивляться з усмішкою злі червоні очі,
Даючи зрозуміти, що вони тут немічні нікчеми.
Запитуючи:« чому вони повірили брехні,
Чому серця для правди не відкрили,
Мабуть вони сподівались на свої добрі справи,
Але ви всі зважені, вони у вас мов пух, такі легкі.
Побачивши, що тіні здивовані, і розгублені,
Не перестаючи повторювати самі до себе:«
Цього не може бути ,цього не може бути!
Тільки не з нами, тільки не з нами!
Ми ні винні ,ми ні в чому не винні,
Не вже нічого не можна змінити,
Не вже ми будемо горіти у палаючому вогні».
З жахом усвідомивши ,тіні замовкли,
Не дочекавшись переконливої відповіді,
Червоні злі очі ,тремтячими руками
Роздерли їхні душі навпіл, мов гнилі зіпсовані вишиванки.
І кинули їх у безодню, на вічні страждання і муки,
Кожен з нас, сьогодні ,вирішує свою долю у вічності.