Ти мій листопад, вересень, жовтень,
ти січень і грудень, ти сніг з дощем,
А ще ти космос і планета моя, лишень
я для тебе не ціла планета.
Про що я?
Та не про те про що й ти,
я ж бо дитя дощів, а ти моє небо.
Босоніж в серце, як по вістрі ножів,
захочу впасти, спіймай мене в свої прозорі тенета.
Я ще в осені, я в вересні досі,
а цей сніг він не на землю, а в душу.
Це в своїх віршах я, на кшталт, мафіозі,
а перед тобою лише виправдовуватись мушу.
Слухай!
Серце сліпе, вже й не збагну:
чого лише дотик мій викликав у тебе мурахи?
Моя ніжність в зиму вселяла весну,
а твоєю - ми забивали металеві цвяхи.
от і маєш:
Я твій листопад, вересень, жовтень,
я грудень і січень, я сніг з дощем..
А ще я твій космос і ціла планета, лишень
ти для мене не ціла планета.