Таке все біле навкруги,
Немов безкрайньою укрите пеленою,
І мов в молитві, догори
Дерева віти тягнуть, тужать за весною.
А сніг все сипле й сипле,
Йде вже майже цілу вічність,
І очі вже від білого осліпли...
Зима для мене це не місяці й не дні,
Здається, що уже тисячоріччя...
І я крізь біле те, крізь безпросвітне,
Крізь час, крізь роки й довгі зими
Шукаю серцю дорогу', тендітну квітку,
Й ту рідну посмішку, і весни ті щасливі.
Так часом стисне, здавить щось у скронях
Й заплачуть сумом на душі минулі березні,
І я крізь час побачу квіти в лагідних долонях,
Й обличчя мами...
мама так любила фрезії