КРИНИЦА -
перевод Г.Ореховой
В плену печали двухсотлетней дремлет
Криница ещё пращуров моих.
Она в сугробы снежные присела,
Зима так щедро набросала их.
До облаков душа её взлетает,
Но солнца луч в зеницах не угас,
Стекляшки-льдинки примостились с краю,
Вертушку крутит ветер-свистопляс.
Криница удивляется, страдает,
Чего ж так долго не было людей.
Она ж в лицо их помнит, многих знает,
И сотни уст, и тысячи очей…
О земляках раздумья к Богу манят.
Зима на покрывала пух прядёт…
Сегодня от криницы только память
Одна с пустыми вёдрами идёт.
оригинал
http://www.stihi.ru/2016/01/14/6501
Криниця
Людмила Юферова
В полоні двохсотлітньої зажури
Криниця прапрабатьківська дріма.
Вона присіла в сніжні кучугури,
Які так щедро кинула зима.
Її душа зліта до небозводу,
В зіницях промінь сонця не затух,
Окрай цебрин – химерні скельця льоду,
І корбу крутить вітер-відчайдух.
Дивується криниця і страждає,
Чого так довго не було людей,
Вона ж усіх в обличчя пам’ятає,
І сотні вуст, і тисячі очей…
Думки про земляків до Бога манять.
Зима на ковдри білий пух пряде…
Сьогодні від криниці тільки пам’ять
Із відрами порожніми іде…