Ще останні вогні догорають над краєм,
твої шляхи їх оминуть, повірь.
і тобі до них, завжди буде замало
сказаних слів, зроблених діл.
ще над небом, останні краплини,
оминають тебе звідусуль.
і часовник рахує хвилини,
за два кроки - скажений звір.
все не те, про що говорили люди.
де ті мрії, а де ти сам?
западає лише в твої груди,
тяжке каміння, тяжкий метал...
і повітря жадібним кроком,
і не тіло, і не думки...
роз їдає невичерпне майбутнє,
а далі ти й сам не хочеш іти.
ти все втратив, чи то так здається...
і боротись за кого тепер...
щось скажене з того краю рветься,
ніби тисяча безмовних химер.
і благають тебе залишитись,
станцювати в обіймах брудних.
і для них тільки молитись,
і все для них тільки одних.
а на тому кінці, ще чекає -
невідємне твоє життя.
лише йди вперед, заклинаю,
неозираючись в своє небуття...