Оригінал:
Криниця http://www.stihi.ru/2016/01/14/6501
Людмила Юферова
В полоні двохсотлітньої зажури
Криниця прапрабатьківська дріма.
Вона присіла в сніжні кучугури,
Які так щедро кинула зима.
Її душа зліта до небозводу,
В зіницях промінь сонця не затух,
Окрай цебрин – химерні скельця льоду,
І корбу крутить вітер-відчайдух.
Дивується криниця і страждає,
Чого так довго не було людей,
Вона ж усіх в обличчя пам’ятає,
І сотні вуст, і тисячі очей...
Думки про земляків до Бога манять...
Зима на ковдри білий пух пряде...
Сьогодні від криниці тільки пам’ять
Із відрами порожніми іде...
Поэтический перевод с украинского С. Жуковой:
Уж двести лет подряд в плену печали
криница прапрапращуров во сне.
Едва видна в сугробах и завалах –
зима так щедро высыпала снег...
Её душа взлетает к небосводу,
в зеницах лучик солнца – не вода,
у сруба наросли химеры льда,
а ворот вертит ветер, непогода...
Криница удивляется, не знает
причину невнимания людей,
она в лицо их помнит: имена их,
и сотни уст, и тысячи очей...
И мысли манят к Богу – вереницей...
Зима на одеяла пух прядёт...
И только память от седой криницы,
грустя, с пустыми вёдрами идёт...