Верби плакучі схилилися низько, віти сплітають свої.
А над новеньким хрестом-обеліском стихли пісні солов’їв.
Жінка присіла у чорній хустинці і колискову співа,
Кущик маленький в бузковій косинці слухає тихі слова:
«Спи, мій синочку, спи, мій рідненький, спи, вже нема вороття.
За Батьківщину, за тата і неньку юне поклав ти життя.
Спи, хай засіються яснії зорі, а сонце піде за край,
Нічка накриє поля неозорі… Спи , рідний мій, спочивай.
Спи!.. В молитвах я прошу у Всевишнього, хай прийме душу твою
І побратимів , і друзів колишніх, що полягли у бою.
Вже Богородиця, так як матуся, шиє для тебе сорочку.
Спи, моє «сонечко» - я помолюся! Спи, мій єдиний синочку».
Верби плакучі схилилися додолу. Сонце за обрій сіда
Сплять під хрестами сини,.. колискову їм Україна співа.
© Ніна Кулініченко м. Дніпропетровськ