Люби мене, до забуття люби,
Малюй мене собі в своїй уяві,
В мені коханку-жінку розбуди,
Розніж, як сонце ніжить квіти на світанні.
Цілунками доводь до божевілля,
Примушуй плакати вуста від насолоди,
Примушуй танути мене в твоїх обіймах
І щедро віддавать і наготу, і вроду.
Наповни тим хмільним солодким медом,
Мов келих, всі відвертії бажання,
А я взахлин, без сорому, із тебе
До краплі вип'ю мед твого кохання...
Люби мене, бажай мене, кохай,
Немов в останнє, мов не буде інших ночей.
Малюй мене, пиши мене, читай!
Я знаю, ти цього так само хочеш!
Мене цілунками до себе зарифмуй,
Ввіршуй мене в улюблений сонет!
Немов Петрарка, песть в мені Лауру,
Мов Музу зажадай, яку жадає пристрасно поет.