Мабуть душа втомляється з роками,
Бажає відпочинку і вона,
Доля сміється часом і над нами,
Та майже не лякає сивина…
Я розумію душу з на півслова,
Йде розлучання з нею уві снах,
Між нами не підірвані основи,
Вшановуємо їх ми у віршах.
Доймають і незвідані дороги,
Які на жаль підкошують серця,
Слідство причини це і є хвороби,
Прийдеться так триматись до кінця…
Мабуть душа втомляється з роками,
Така в нас доля, проти не підеш,
Аж доки ми товаришуємо з зірками.
То повз такого щастя не пройдеш…
Та кращого в житті і не знайдеш…
Автор Геннадій Сівак.
10 січня 2016 року.