ЛЮДМИЛА ЮФЕРОВА
Йду дорогою в небо (http://www.stihi.ru/2016/01/03/368)
----------------------------------------------------
Йду дорогою в небо… Ніхто тут вже не обжене –
Я ж бо стільки разів йшла сюдою до сонця й до Бога!
Викидала з душі нехороше, убоге, сумне,
І вдивлялася доля ув очі прискіпливо, строго.
Викидала образи й усякий непотріб на брук,
Щоб для щастя і радості місця лишалося трішки,
Говорити училася подихом, доторком рук,
І енергія світла вливалася в серце й усмішку.
Я минала жорстокість, безглуздя, блідий пустоцвіт,
Тих, що зрадити можуть, не брала у друзі нізащо.
І упевнено знала, що мій голубий мікросвіт
Може силою думки змінити півсвіту на краще.
Знаю я, що всі болі приходять, а потім ідуть,
А на місце печалі вселяються віра й надія.
Тільки дуже складна і терниста окреслена путь,
Тільки з досвідом кожним просвітлений погляд тускніє.
Йду дорогою в небо, а вітер зустрічний притих,
І проміння плететься у дивні стрічки веселкові…
Йду дорогою в небо, і кожен мій видих і вдих –
Крок до думки, до мудрості, досвіду, сили й любові.
Я - в дороге на небо. Никто не обгонит меня –
Я же столько ходила здесь в гости - и к солнцу , и к Богу! ,
Чтоб плохое, убогое в грустной душе изгонять...
И смотрела судьба мне в глаза, но придирчиво-строго.
Забывала обиды, внутри не держала я мук,
Чтоб для счастья и радости место ещё оставалось,
Говорить научилась дыханьем, касанием рук,
И энергия светлая в сердце с улыбкой вливалась.
Избегала жестокости, не выносила застой,
Тот, кто может предать, мне не стал бы ни друг, ни попутчик.
И уверенно знала, что мой микромир голубой
Может - силою мысли одной! - общий мир сделать лучше.
Знаю я, что все боли приходят, а после уйдут,
И вселяются вера с надеждой на место печалей.
Только очень не прост и тернист обозначенный путь,
Только с опытом каждым наш взгляд потускней, чем в начале.
Я в дороге на небо, и ветер навстречу не плох,
И лучи заплетаются в дивные ленты из радуг.
Я в дороге на небо, и каждый мой выдох и вдох –
Это мысль, это опыт, любовь, сила, мудрость и радость.