Остап Вишня. Чудака, ей-богу

Владимир Петков
Остап Вишня


ЧУДАКА, ЕЙ-БОГУ
перевод с украинского языка ©




     Иногда ребятёнок суёт свой носик туда, куда ему совсем не следует.
     И что меня с детства интересовало, так даже самому теперь странно.
     И гусей бывало пасёшь, и домой придёшь, мама спать положит,
а у тебя в голове, словно сверлом, эта мысль так и крутит, так и вертит.
     А о чём?
     Я всё думал, я всё гадал: «А есть ли у попа штаны?»
     И как встретишь, бывало, где-то попа нашего, так тут же руки
свербят, ну до того свербят подбежать, задрать рясу, да хоть одним
глазком взглянуть, в штанах ли он!
     Бывало, придёшь к матери:
     — Мама!
     — А?
     — А у насего попа станы есть?
     — Глупый!
     Так аж слёзы на глазах и задрожат.
     И тут же печёт, ну до того сильно-сильно разузнать хочется, а они:
     — Глупый!
     Ну и ладно, глупый, ладно!
     Но я знать хочу! Хочу — и баста!
     — Мама!
     — Ну?
     — Наверно у попа станов нету, потому сто если были бы, то он такой
юбки, как у вас, не носил!
     — Ну и глупый же ты какой! Тебе-то не всё ли равно, есть ли у попа
штаны, или нет!
     — Э, всё равно! А поцему он в юбке?! Наверно нет станов!
     И я твёрдо решил, что нет! Нет у попа штанов. Потому что вон папа
в штанах, так они юбок не носят.
     А я хоть без штанов, так я ещё маленький.
     И ошибся!
     У попа штаны таки есть.
     И узнал я об этом уже очень скоро.
     Как-то ранненько гоню на поле гусей, а тётушкин Одаркин Панас
кричит:
     — Остап, беги сюда, сто-то рассказу!
     Я помчался. И гусей бросил.
     — Со?
     — А у нас в кладовке поповские станы висят. Вцера нас Иван, да
Омелькин Михайло насего попа у Приськи застукали. Так он и станы
забыл. А они станы забрали да и принесли!
     — Показы! Пуговку дам!
     — Заперты!
     — А не врёс? Разве у попа станы есть?
     — Конесно есть! Если б не было, не забыл бы у Приськи!
     «Ты смотри, — думаю себе. — Штаны у попа есть. А зачем же юбка?»
     Ага!
     Пригнал гусей домой.
     — Мам!
     — А?
     — Ага! Теперь я всё знаю! У попа станы есть! Он их у Приськи забыл.
А со он юбку носит, так это стобы от Приськи тикать, так стобы не
видел никто, сто он станы там забыл.
.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .

Ну и били же меня!..

1921 г.




                ЧУДАКА, ЇЙ-БОГУ!

     Іноді мале туди стромляє свою пичку, куди йому зов-
сім не слід.
     І що мене за дитинства цікавило, так аж тепер оце
чудно.
     І гуси було пасеш, і додому прийдеш, спати тебе мати
покладе, а в тебе в голові, мов свердлом, та думка так і
крутить, так і вертить.
     А про що?
     Я все думав, я все гадав: «Чи є в попа штани?»
     І як зустрінеш було де попа нашого, то так руки сверб-
лять, ну до того сверблять підбігти, підняти рясу та хоч
одним оком глянути, чи він у штанях.
Було, прийдеш до матері:
     — Мамо!
     — Га?
     — Ци в насого попа стани є?
     — Дурний!
     Так аж сльози на очах забринять.
     Тут аж пече, ну аж-аж-аж дізнатися хочеться, а вони:
     — Дурний!
     Ну, хай дурний, хай!
     Але ж хочу знати! Хочу — та й квит!
     — Мамо!
     — Ну?
     — Мабуть, у попа станів немає, бо якби були, він би
такої, як у вас, спідниці не носив!
     — Та й дурний ти який! Ну, чи тобі не 'днаково, чи є
в попа штани, чи немає!
     — Е, 'днаково! А цого він у спідниці?! Нема, мабуть!
     І твердо я вирішив, що нема! Нема в попа штанів. Бо он
тато в штанях, так вони спідниці не носять.
     А я хоч і без штанів, так я ще малий.
     І помилився! У попа штани є.
     І дізнався я про те незабаром.
     Якось раненько жену на поле гуси, а тітчин Одарчин
Панас гукає:
     — Остапе! Бізи сюди, сось ізказу!
     Аж залопотів. І гуси кинув.
     — Со?
     — А в нас у коморі попові стани висять. Уцора нас
Іван та Омельків Михайло насого попа в Пріськи засту-
кали. Так він стани забув. А вони стани забрали та й при-
несли!
     — Покази! Ґудзика дам!
     — Замкнені!
     — Ти бре! Хіба в попа стани є?
     — Ну да є! Якби не було, не забув би в Пріськи!
    «Диви,— думаю собі. — Штани в попа є. А навіщо ж
спідниця?»
     Ага!
     Пригнав гуси додому.
     — Мамо!
     — Га?
     — Ага! Тепер я взе знаю! У попа стани є! Він у Пріськи
забув! А со він спідницю носить, так то соб од Пріськи тікать,
так соб не видко було, со він стани там забув.
.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .

Ну й били ж мене!..

1921р.