Прошу тебе,
не треба почуттів,
і не цілуй мене
так ніжно в скроні.
Хоч я і та,
яку давно хотів;
хоч я і та,
що простягла долоні.
Минули дні
розбитих кораблів,
коли ти в морі
відшукав мої вітрила.
Ти був, як птах.
І, як хотів - летів.
А я сама собі
ламала крила.
Прошу тебе,
давай зупиним час.
Той час, що нам
можливо й не забути.
Прошу, поглянь!
Поглянь довкола нас!
Там - все як є...
Та так не має бути.
Ти подаруй
свій погляд небесам,
де сонце й зорі
завжди на сторожі.
Ти ж не один!
Хоча, можливо, й сам...
Дві різні долі
і думки не схожі.
Прошу тебе,
не треба зайвих слів!
І не шукай в моїх очах
солодку втому.
Все лише мить
коротких ніжних снів.
Приємних снів...
Але біда не в тому.
Я вже не та,
яку давно хотів.
Хоча все та,
що простягла долоні.
Але, прошу,
не треба почуттів!
І не цілуй мене
так ніжно в скроні.
Лідія Ступак