Хтось занотовує Нову Звістку.
Хтось промовляє її стиха.
А я малюю засніжену вишню.
Аквареллю на рисовому папері.
Думаю про Дао, про медитацію на Мовчання Будди.
А в буді біля бурдайчика з дровами
спить мій собачка кумедний.
І звати його Топа.
Падає сніг лапатий.
Гілочки гнуться вишні. Чуюся мовби Арджуна,
що не повірив сповна Крішні.
Мудрість Богів невтямна
для звиклого жити в бінарнім,
ахроматичнім світі
Світло його химерне
тіні страшні рисує
в цім ілюзорнім щоденні.
Той, хто злякався, програє,
поставить на СТРАХ всі фішки
Дарма - промовляю собі - не бійся!
Чуєш здаля гукають:
"Малий, відпусти вішки!
Все буде добре"?
Я знаю
© Copyright: Валентин Лученко, 2015