Стрибати у прірву, напрочуд глибоких думок,
Мій шлях полонила незрима і чорна пітьма.
Я йшла потаємно до тебе, вдихаючи смог,
Крізь дику й шалену нестяму, ішла крадькома…
За величчю попелу миру, бентежну любов,
За ніжне зітхання і силу кремезних плечей,
Ішла крізь спекотні дощі, озираючись знов,
Шукаючи погляд знайомих і чорних очей.
Крізь сніжний буран, обезкровлений місяцем, біль,
Крізь вранішню каву і сум, полонивший до п`ят,
Я певними кроками бігла, шукаючи штіль
В своїх почуттях, та нестримно верталась назад.
Я все ще благаю почути мій праведний клич,
І вірно схиляю чоло до Ікони Святій.
Щодня мерехтять перед носом десятки обличь,
Та пошепки я промовляю до неба – Не мій.