Я жду, ты слышишь?
Тикают часы,
Сны, поворчав, легли на подоконник,
Смущают тени плачущей свечи,
Скрываясь в трепете моих ладоней.
А за окном слезливый листопад
Упорно на земле рисует лужи.
И было так - две осени назад:
Дожди ... дожди ... Холодные от стужи.
Им все равно, погасла ли свеча,
Иль ночь без снов одна я коротаю,
Но свет не погашу в своих очах -
Я жду.
Другого в жизни и не представляю.
* * *
Чекаю, чуєш?
Мірно плине час.
Сумують сни на синім підвіконні.
Бентежить тіні сплакана свіча,
Ховаючись в тремкі мої долоні.
А за вікном сльозливий листопад
Малює вперто на землі калюжі.
Так вже було – дві осені назад:
Дощі… Дощі… Холодні і байдужі.
Їм все одно, що помира свіча,
Що ніч без снів, що я без тебе скнію.
Та поки світло жевріє в очах –
Чекаю.
Бо по-іншому не вмію