Дам’ян Дам’янов
ДИМЧО ДЕБЕЛЯНОВ
Які були смутні дитинства дні!
О, скільки сліз тут зронено журбою!..
Цих двох рядків було досить, щоб він став моїм! Назавжди! Він мене відчув, перш ніж я сам відчув себе.
Мені було п’ятнадцять, коли ми познайомилися. Він «воскрес із мертвих», повернувся, закурений, з поля бою і, знайшовши свій дім в Копривщице, обернутий на музей, увійшов і в мій дім. Подав мені свою єдину книжку, що йому не судилося побачити її видрукованою за життя, і я до смеркання проковтнув її за одним духом. Читав і плакав. Такий собі юнак, що не ходив на війну, не закохувався ще, а міг тільки плакати...
І я, ще вчора затятий атеїст, що просив матір викинути геть з хати своє дурне кадило, вчора сам запалив його. Я знайшов одного з своїх богів. І у книжечці, що мені її подав мертвий піхотинець, було написано:
Поріг знайомий цей пересягнути,
де захист твій, де маєш оборону,
і втомлений свій погляд обернути
із словом молитовним до ікони.
Нарешті тут в кінці путі земного
жадав би путь свою пройти до тризни…
Ні, віднині твоє сонце сходитиме, бідний підпоручику! Ти, хто не дочекався, коли прийде твоя «О Морно! В бурю скришене зерно», ти, хто, аби забути злидні і революційні пивниці, став перед кулі; ти, хто блукав між світлою вірою і божевільним Ніцше, ти вернувся до батьківської хати! Вернувся, коли сумирно згасав вечір. Вернувся одного жовтого осіннього вечора разом зі мною...
Я ступав твоєю копривщицькою хатою, а чужинці, що клоцали фотоапаратими навколо, здивовано дивилися на мої сльози. Не розуміли їх, їм не до снаги було їх зрозуміти...
І я плакав, тому що перед моїми очима жахіттям стояли два страшних експонати: твоя маленька дитяча колиска і дощана валіза, що повернулася замість тебе з фронту. Не подивився навіть, чи є в ній «кров’ю скроплені листи», але мені стало страшно від близькості цих двох країв — дитинства й кулі.
О, ця клята куля! Чи не бачила вона, що вганяється в дитя! Тому що ти був дитиною, і щоб приховати це, відпустив собі бороду! Тільки діти так ідуть на війну...
Я вийшов з хати і приголубив твою матір, що скаменіла на порозі від чекання. Приголубив і прошепотів, що ти вернешся, що ти вже вернувся. Назавжди вернувся, хотів принаймні втішити її, тому що вона
...про зустріч з сином порина
у вир замріяних думок.
(переклад з болгарської — Любов Цай)