Пане сотнику, так, я маю зброю – старенький, але надійний «Вальтер», дідівський обріз – старіший за діда батька Махна та автомат Калашнікова. Обріз дістався мені у спадок від діда, «Вальтер» колись купив у зброярні після того як зграя негідників, що дуже нагадувала нинішніх «тітушок» побила мене до стану клінічної смерті. Так, пане сотнику, я бачив тунель і світло в кінці тунелю, потім я бачив Бога. Він цікавий співбесідник і дарувальник мудрості. Він тоді мені сказав повернутись назад і писати вірші і новели. «Вальтер» довго був моєю улюбленою іграшкою, яку я постійно тягав з собою але так ніколи і не стріляв. Бо я буддист і створювати собі погану карму не можу. Ні, пане сотнику, тепер стріляти буду, якщо на то не буде іншої ради і Бог з нею з тою кармою. Якщо виживу після цієї заворухи, що дуже сумнівно, то я тричі обійду навколо гори Ігровище, бо то наш український Кайлас і моя карма обнулиться. Як в мене в голові сумісні оці різні релігійні погляди – я не знаю і це мені, зрештою, байдуже. Обріз це символ і талісман – його освятив у 1920 році священик автокефальної церкви в Переяславі, він стріляв за землю і волю ще в часи батька Махна. Ні, це не сувенір. Він добре змащений і є до нього вдосталь набоїв. Не стріляв з 1933 року, але надійний. Калашнікова я конфіскував у міліцейській дільниці коли ми її захопили. Поверну їм після нашої перемоги бо мені він теж не потрібен, як зрештою і моє власне життя. Зброєю поділитися не можу бо кожна з цих залізяк має для мене сакральне значення. Так, буду стріляти тільки тоді коли на то нема ради. Ні іншої, ні взагалі. Так, пане сотнику, я вже був колись на війні, хоча і там ніколи не стріляв в людину, тільки тягав два роки оту залізяку на плечі – мене двічі розстрілювали, але щоразу невдало. Щоразу не влучали. Потім ще колись труїли – теж не здало, бо смак чаю одразу здався мені підозрілим. Певно так судилось. Фатум чи ще якась там біда. Судилось, напевно, померти саме сьогодні і саме отут. Сам я родом з Донецького краю – краю махновського, степового. Не всі ж там яничари. Звідти ж і Стус, і Сосюра. Та й полк гайдамаків, що був до кінця вірний Петлюрі був набраний саме там – у степах біля Дінця, отого що Сіверський. Та біля Кальміусу, отого, що Юзівки без нього і не було б. А дід, взагалі, з Полтавщини. Прадід був козаком армії УНР. Так, пане сотнику, маю двох діток про яких, сподіваюсь, потурбуються коли мене вб’ють. Вони все зрозуміють. Мав двох жінок, але одна захворіла і померла, а друга втекла з коханцем за кордон. Так, пане сотнику, я виконаю будь-який наказ, буду сидіти біля цього вікна і не лізти зі зброєю на видноту. Пане сотнику, я дуже сподіваюся, що влучать мені прямісінько в серце, бо хочу піти у потойбіччя з ясним розумом і знову поспілкуватися з Богом.
Лютий 2014 року