340. Помни!

Валентина Лысич
Пытаюсь многое забыть – не забываю...
Улыбкой солнечной пленяет сердце лето:
Оно теплом твоим и радостью согрето,
Без них никак. Душа пустая. Замерзаю.

Ловлю ладонями лучи слепого солнца,
Чтобы с утра умыться брызгами златыми,
И пью студёную водицу из колодца,
Припоминаю: были мы тогда родными.

Но, где же спряталось счастливое то время?
Стереть крылом фортуна может лишь, что шатко.
Любви моей тебе порою тяжко бремя,
Коль часто в обществе других тепло и сладко.

Нет, не корю тебя. Зачем? Переболело.
И только горечь на устах – чтоб не забыла.
Предательство познав, душа страдает, тело.
Да ладно!.. что теперь?.. не вспоминать – не сила!

06.12.2015

кн. "Вдыхая...",  Переводы,  ус

---------

               ПАМ’ЯТАЙ!

Багато би чого забуть – не забуваю...
Полонить сонячною посмішкою літо:
Воно теплом твоїм і радістю зігріте,
Без них ніяк. Душа порожня. Замерзаю.

Ловлю сліпучо-сяйне сонячне проміння,
Щоб вмитись бризками яскраво-золотими,
І п'ю з криниці воду з розумінням:
Ми рідними були тоді, шальними.

Та де ж від нас сховався час отой щасливий?
Лише фортуна може стерти те, що хитко.
Тобі тягар мого кохання – дратівливий,
Тоді як з іншими – так солодко нерідко.

Не докоряю, не сварю... Переболіло.
Щоб не забула, гіркість на вуста осіла.
Пізнавши зраду, знемагає душа й тіло.
Нехай!.. Але не згадувать тебе – несила!

14.01.2024

ус