Одній самотній жінці,
Слугують кіт, та птах.
Вона живе в хатинці,
На курячих ногах.
Бояться цю бабусю,
Найстарші і малі,
Опівночі Ягуся,
Літає на мітлі.
Давно забула шану,
До Бога ця стара.
Ввести когось в оману,
Для неї наче гра.
Чатує перехожих,
На лісових стежках.
Не вчить законів божих,
Зустрітись з нею- жах.
Хоч трапиться добродій-
Заманить за свій тин,
Хочь невиправний злодій-
Усим кінець один.
Стара зве гостя сином,
Запрошує у дім.
А соняшник під тином,
Мов стогне навздогін...
Яга наллє відвару,
Чим небудь пригостить.
Додасть у лазні жару,
Щоб все забув на мить.
Та страшну забаганку,
Таки проявить злість-
І наче у серпанку,
Розтане раптом гість...
Ягуся радо скаже:
«Юначе, прощавай,
А я щаслива майже,
Добавився врожай»...
Надійде ясний вечір,
Порине в морок дім.
Спалахнуть дрова в печі,
З труби зав’ється дим...
Та коло тину - наче,
На втіху злій старій,
По людські,враз заплаче,
Той соняшник рясний.