У казковому лісі буяла весна.
Пахощі квітучих дерев, розносилися навкруги.
Перші, квіточки, зацікавлено розкривали
свої пелюстки, озираючись навколо.
В цей чарівний час, у двох закоханих
драконів народився гарненький синочок.
Малий дракончик, захоплювався красою
навколішнього світу. Кожне дерево, кущік,
травичка, чи тендітна квітка- немов
зачаровували його погляд. Він цілу годину
міг із захватом розглядати яскравого
метелика, який порсався у квітах,
збираючи хоботочком солодкий нектар.
Батьки зрозуміли захоплення синочка,
і купили йому чудові фарби та пензлики.
Кожну вільну хвилинку дитинча малювало
чудові квіти, пронизане сонячним промінням
листячко, метелика, або краплинку
ктишталевої роси. Він так захоплювався своєю
улюбленою справою, що забував про все на світі.
Швидко пролетіло тепле, лагідне літо.
Листя на деревах позолотилося. Хмарки все
частіше, збираючись на небосхилі, проливалися
дощами. Це- прийшла мальовнича, різнокольорова
красуня- осінь. Берези з залатавим листям,
змагалися красою з багрянцем кленів.
Дракончикові здавалося, наче всі
найяскравіші кольори змішалися разом, і немов
дивовижним серпанком накрили лісові галявинки.
Він натхненно малював краєвиди, які так вражаюче
розфарбувала сама матінка – природа, і був щасливий.
Невдовзі батьки віддали синочка до школи, щоб
він навчився писати і читати.
Дракончик все хопав на льоту, наче вбирав у
себе кожне слово. Він був такий допитливий і
розумний, такий кмітливий, що вчителі не могли
ним нахвалитися. Малий хотів знати все, і навіть
більше, чим того потребувала шкільна програма.
Як тільки навчився читати, сам шукав у книжках
відповіді на всі свої питання.
Здавалося дракончик поринув у навчання з
головою, але він ніколи не забував про своє
захоплення.
Іноді навіть на уроці, він малював олівцем,
в той час коли вчитель розповідав щось нове, але
в одночас, уважно слухав і запом’ятовував кожне
слово. Як що, його викликали до дошки, малюк з
готовністю відповідав на запитання так вірно
і цікаво, що навіть вчителі дивувалися, а інші
звірятка слухали його мов зачаровані.
У лісі - сутеніло все раніше і раніше.
Вітри ставали дедалі лютішими, ночі холоднішими.
Поволі підкралася зима.Ліс засипало снігом.
Все навкруги стало іншим, білосніжним, блискучим
і чарівним. Мерехтливі сніжинки, немов виконували
дивовижний танок. Дракончик із захватом
роздивлявся навкруги і запом’ятовував все,
що бачив, щоб потім намалювати.
Рік наближався до кінця. Всі у школі
готувалися до самого веселого, самого
яскравого свята - Новорічної ялинки.
Дракончик щовечора, потай від усих,
щось завзято малював. Він так старанно
виводив пензликом, що аж язичок у нього
раз- позраз стирчав назовні від завзяття.
Нарешті настав довго очікуваний день.
Вчителі, школярі та їх батьки - разом
зібралися коло самої великої ялинки.
Свято почалося! Всі радо танцювали,
співали, веселилися, а наприкінці...
З’явився Дід Мороз із цілим мішком
новорічних подарунків. Кожен отримав
те, про що мріяв. Всі були дуже задоволені.
Здавалося чого ще можно бажати? Та в цю
мить, наш маленький художник дістав із
схованки цілу купу яскравих метеликів,
підкинув до гори, і з усієї сили дмухнув їм
навздогін. Паперові малюночки пурхали
над головами у вражених присутніх, мов
живі, і їх крильця тріпотіли, та мерехтіли
у сонячному сяйві.
Це було незабутнє видовище.
Малята від радощів голосно засміялися, і
заплескали у долоньки. Навіть дорослі, із
захватом, не зводили очей з невідомо
звідки налетівших метеликів. А ті, все кружляли
і кружляли навкруги, підхвачені жвавим вітерцем.
Дракончику вдалося вирізати з паперу,
зігнути, і так розмалювати купу своїх метеликів,
що вони не тільки виглядали як живі, а ще й
літали як справжні.
Він був дуже щасливий, бо зимою, зміг
подарувати кожному – краплинку яскравого літа.