Буду мати втіху.
Застелила небо чорно – сіра хмара,
А за нею білі , як овець отара.
У повітрі мряка й дощ якийсь колючий,
І на душі слякоть і настрій гнітючий.
До кісток проймає оця сіра вогкість,
Вдвох тепер живемо - я і одинокість.
Борюся із сумом , що маю робити ?
З ким би звеселитись чи поговорити ?
Бо моя самотність чорна і кудлата
За усе огидне настає розплата.
Та на свою долю я не ображаюсь
Господа люблю я , у гріхах всіх каюсь.
Попрошу я Бога й Матері Святої,
Щоб мене простили за гріхи всі мої.
Я ще хочу жити й користь приносити,
Вибачення хочу в рідних попросити.
Я ще буду точно - мати добру втіху,
Буде повна хата радості і сміху.
Буде гамір всюди, дитячих любих звуків,
Як Бог надарує із десяток внуків.
За мою самотність , за мою розплату,
Внуки мої любі ощасливлять хату.
Будуть тут таланти жити – виростати,
До радості такої - дай Бог мені діждати !
автор; Н.П.Рубан.