Заходить сонце за лаштунки лісу...
Заходить сонце за лаштунки лісу.
Тополя поклонилась вдалині...
Вечірній обрій опустив завісу -
космічний цирк запалює вогні!
І цілу ніч дивися хоч задурно
у те склепіння, де горить Персей,
жонглює космос бриликом Сатурна,
і Всесвіт крутить всю цю карусель.
Ірже Пегас, виблискує Корона,
і Волопас пасе своїх Телят,
і мерехтять в сузір'ї Оріона
химерні сальта Діви і Плеяд.
Земні оселі і земні дерева,
і дим солодкий цих земних осель!
Кружляють Риби і сузір'я Лева,
мигтить і сяє вся ця карусель.
Летить Нептун і я з ним налітаюсь.
Не бійтесь, зорі, я не розіб'юсь.
Я теж тут причепилась і катаюсь,
страждаю, мислю, плачу і сміюсь
Дивлюсь як простір гне свої підкови,
туман галактик бачу за плечем.
І хтось страшний, незнаний, загадковий
в космічній пітьмі цьвьохкає бичем!
І все кружляє в дивній круговерті,
саме в собі шукає опертя.
І є природа. І немає смерті.
Є тільки різні стадії буття.
Заходит солнце за кулисы леса... (перевод)
Заходит солнце за кулисы леса
И кланяется тополь вдалеке.
За горизонтом, опустив завесу,
Колышет небо звезды на реке.
И всюду - ночь. Глядеть-не наглядеться!
На своды те, где век горит Персей,
Играет космос звездною коллекцией,
Вращая небо, словно карусель.
И ржет Пегас, блестит во всю Корона.
И Волопас пасет своих телят.
Мерцаньем на созвездьи Ориона
Сольются сальты Девы и Плеяд.
Дома земные, кроны и изгибы...
И сладкий дым обителей земных...
Закружит в небе Лев, танцуя с Рыбой,
И снова вспыхнет бал зверей ночных.
Летит Нептун, и я с ним налетаюсь,
Не бойтесь, звезды, я не разобьюсь.
Я просто зацепилась и катаюсь,
Страдаю, мыслю, плачу и смеюсь.
Смотрю, как космос гнет свои подковы,
Туман галактик вижу вдалеке,
И только кто-то страшный и суровый
Бичем промозглым плещет по реке.
И кружит все в крутом круговороте,
Само себе опоры не найдя.
И смерти нет, а только есть природа.
И стадии земного бытия.