У долі крил, мабуть, немає,
Нема нічого зовсім окрім нас...
У неї, навіть, посмішка зникає,
Як швидко плине довгий час...
У ній нема для нас спасіння,
Чи, навіть, слів у допомогу...
Дарма присвячуєм служіння,
Всі ті, що мали бути Богу...
Опустивши свої спраглі очі,
Все покладаємо лише на неї...
Ми ж до життя ще не охочі,
Ми ще не знаємо свої ідеї...
Все так рахуєм безіменні дні,
Складаючи усі в глибоку нішу...
Потім опиняємось дурні й одні,
І душу свою продаєм біднішу...
18.02.2015